Плівачук К. В.  

УДК: 37.018.43:001.895 

Катерина Плівачук,
завідувач кафедри суспільно-гуманітарної освіти 
КНЗ КОР «Київський обласний інститут 
післядипломної освіти педагогічних кадрів», 
кандидат педагогічних наук доцент, заслужений учитель України

 

ЗНАЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ОСВІТНІХ ПРАКТИК У ДОБУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

 Анотація: У тезах розглядається значення інноваційних освітніх практик у контексті глобалізаційних процесів сучасності. Наголошено, що в умовах цифровізації, мобільності та розвитку штучного інтелекту система освіти потребує постійного оновлення та модернізації. Підкреслюється роль неперервної освіти як ключового чинника адаптації особистості до динамічних змін у суспільстві. Визначено переваги інноваційних освітніх моделей та виклики, що постають перед педагогічною спільнотою у процесі їх реалізації. 

 Ключові слова: освіта, модернізація освіти, глобалізація, виклики глобалізації, цифровізація.

У 21 столітті відбуваються глобальні трансформації – цифровізація, мобільність, зміни ринку праці, виклики сталого розвитку, розвиток штучного інтелекту, що зумовлюють необхідність переосмислення освітніх стратегій. Вважаємо, що неперервна освіта стає ключовим чинником адаптації особистості та суспільства до нових умов.

Система освіти постає перед необхідністю постійного оновлення і на сьогодні час є найважливішою сферою людського буття, і тому просто зобов'язана реагувати на будь-які трансформації суспільства [1, c. 36].

Неперервна освіта, охоплює всі етапи життя людини й інтегрує формальне, неформальне та інформальне навчання. Тому інноваційні освітні практики стають ключовим чинником забезпечення конкурентоспроможності особистості та суспільства і мають виклики у підготовці людини до життя. Вважаємо, що кожен член суспільства повинен знати основні вектори глобалізації та інформатизації на розвиток сучасного суспільства, зокрема системи освіти. Глобальні зміни вимагають від освітніх інституцій:

формувати компетентності 21 століття (критичне мислення, креативність, комунікаційні навички, здатність до колаборації);

забезпечувати мобільність і гнучкість освітніх траєкторій;

використовувати інструменти цифрової трансформації [4, c. 263 – 267].

Варто наголосити, що інноваційність у сучасній освіті – це не лише застосування новітніх технологій, але й нові моделі взаємодії викладача й здобувача освіти, інші підходи до оцінювання та організації освітнього процесу. Слід зазначити, що інноваційні освітні практики охоплюють використання цифрових технологій, таких як віртуальна реальність, штучний інтелект та онлайн-платформи, а також педагогічні методи, як-от змішане навчання, проєктна робота та вебквести, що сприяють активному залученню здобувачів освіти, розвитку критичного мислення та індивідуалізації навчального процесу [2, c. 27].

Серед інноваційних освітніх практик особливого значення набувають:

• Цифрові освітні технології. Онлайн-платформи, мобільні застосунки, віртуальна та доповнена реальність, штучний інтелект у навчанні забезпечують персоналізацію, інтерактивність та доступність освітніх послуг.
• Проєктно - та проблемно-орієнтоване навчання. Цей підхід дозволяє формувати у здобувачів освіти навички роботи в команді, вирішення реальних проблем, розвитку критичного мислення.
• Модель змішаного навчання. Комбінація традиційних і дистанційних форм забезпечує гнучкість і враховує індивідуальні освітні потреби.
• Інклюзивні та мультикультурні практики. Вони забезпечують рівний доступ до якісної освіти всіх категорій здобувачів освіти, сприяють формуванню толерантності та культурного діалогу.
• Практики освіти для сталого розвитку. Вони формують екологічну свідомість, громадянську відповідальність і готовність до дій на благо суспільства [3, c. 58].
  Концепція lifelong learning стає основою інноваційної освітньої політики. Це означає, що навчання не обмежується шкільними чи університетськими роками, а триває впродовж усього життя. Важливу роль тут відіграють:
• неформальна освіта (курси підвищення кваліфікації, онлайн-тренінги, професійні школи);
• інформальне навчання (самоосвіта, обмін досвідом, освітні спільноти);
• корпоративна освіта, яка поєднує розвиток персоналу з потребами бізнесу.

Зазначимо, що впровадження інноваційних практик пов’язане з низкою проблем: нерівним доступом до цифрових ресурсів, потребою у підготовці педагогічних кадрів до роботи в нових умовах, ризиком інформаційного перевантаження. Проте переваги інноваційного підходу значно переважають:

• забезпечення якості та доступності освіти;
• підготовка фахівців до швидкоплинних змін ринку праці;
• формування компетентної, креативної, відповідальної особистості [1, c. 278].

 Висновок. Інноваційні освітні практики в умовах глобальних змін – це не лише вимога часу, а й стратегічна необхідність для сталого розвитку суспільства. Вони створюють умови для формування нової культури навчання, яка поєднує технологічний прогрес, гуманістичні цінності та ідеї освіти впродовж життя. Інноваційність освітнього процесу полягає не лише у використанні нових технологій, а й у створенні гнучкого освітнього середовища, що сприяє формуванню компетентностей майбутнього – адаптивності, креативності, медіаграмотності, емоційного інтелекту.

Отже, інноваційні освітні практики є відповіддю на глобальні виклики сучасності та інструментом підготовки конкурентоспроможної особистості, здатної діяти в умовах швидкоплинних змін.

Список використаних джерел:

1. Андріяш В. І. Державна етнополітика України в умовах глобалізації: монографія. Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2013. 328 с.

2. Воронкова В. Г. Теоретико-методологічні засади розвитку сучасного соціуму в контексті синергетичної глобалізації. Гуманітарний вісник ЗДІА. 2012. № 50. С. 21 – 34.

3. Задорожна О. М. Дистанційна освіта в Україні: реалії сьогодення. Освітній дискурс : збірник наукових праць. Київ : ТОВ «Науково-інформаційне агентство “Наука-технології-інформація”». 2020. Випуск 24 (6). С. 56– 67.

4. Кивлюк О. П. Глобалізаційна спрямованість освітніх трансформацій. Гілея: науковий вісник: збірник наукових праць. Київ : ПП «Видавництво “Гілея”», 2014. Випуск 88 (№ 9). С. 263–267.